КОНСIЛIУМ

 // home / наркологiя  ::психологiя::  ::наркологiя::  ::неврологiя::  ::педiатрiя::  ::хiрургiя:: 


МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ МЕДИКОМЕНТОЗНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

   Механізми розвитку медикаментозної залежності є складними і до кінця не вивченими. На процес впливають властивості психоактивних ліків та сприятливі фізіологічні фактори особи (що, можливо, включає генетичну схильність), особливості її психіки, соціоекономічного стану, культурне і соціальне оточення. Психологія індивідуума і доступність ліків визначає вибір психоактивного агента і модель та частоту його вживання.
   Процес переходу від пробного до рідкого вживання а потім – до толерантності та фізичної залежності вивчено недостатньо. Фактори, що призводять до збільшення вживання та залежності і нестримного потягу, можуть включати: груповий або індивідуальний тиск, емоційний стрес, який симптоматично полегшується специфічними ліками, печаль, соціальну відчуженість, вплив оточуючого середовища, особливо якщо це супроводжується відчуттями безсилля щось змінити або чогось досягти. Лікарі можуть ненавмисно зробити внесок у шкідливе застосування психоактивних ліків шляхом надмірного прописування їх пацієнтам із стресовими проблемами або ж коли лікарі стають жертвами хитрощів пацієнтів. Багато соціальних факторів та мас-медіа можуть робити внесок у сподівання, що ліки здатні з успіхом зменшити стрес та задовольнити потреби. Якщо спрощувати, то поширеність вживання ліків залежить від взаємодії між ліками, споживачем і оточенням.
   Немає суттєвих відмінностей між біохімією, схильністю до ліків або фізіологічними процесами в осіб, які стають залежними до ліків, та тими, в кого не виникає така залежність, хоча такі відмінності ретельно шукали. Разом з тим, здорові родичі алкоголіків мають зменшену фізичну толерантність до алкоголю.
   Неврологічний субстрат залежності ідентифіковано на тваринах. Досліджено, що самозастосування таких агентів як опіоїди, кокаїн, амфетамін, нікотин та бензодіазепіни супроводжується зростанням дофамінергічних процесів передачі імпульсів у середньому мозку та корі півкуль. Ця знахідка передбачає існування у мозку ссавців шляху винагороди, що функціонує за участю дофаміну. Разом з тим, немає достатніх доказів того, що психоделічні агенти і каннабіноїди активують цю систему[18].
   Не дивлячись на те, що залежність всебічно описана багатьма вченими, немає справжнього наукового підтвердження існування певних рис характеру особистості, які сприяють розвитку цієї патології. Деякі описують наркоманів як таких, що не можуть подивитися в очі реальності і намагаються втекти від неї. Інші описують їх як шизоїдних осіб, боязких, самотніх і депресивних, що мають в анамнезі часті суіцидні спроби та численні випадки самопошкоджень. Вони також описуються залежними і скутими у своїх стосунках, часто мають прояви асоціальної поведінки, підсвідому жорстокість та незрілу сексуальність. Разом з тим, до початку наркотизації в таких осіб відмічають спотворену, ірраціональну поведінку, яка звичайно характеризує наркоманів. Іноді залежні особи пояснюють використання ліків кризою, службовим навантаженням або сімейною катастрофою, що призводить до постійної тривоги або депресії.
   Запідозрити можливу пристрасть до приймання токсикоманічних і наркоманічних речовин у підлітковому і юнацькому віці можна за низкою ознак: 1) втрата інтересу до навчання і часті пропуски занять без поважних причин; 2) немотивоване зниження успішності; 3) ухилення від суспільно корисної праці; 4) втрата приязних стосунків з друзями, які негативно ставляться до вживання наркотичних і токсикоманічних речовин; 5) контакти з особами асоціальної поведінки; 6) різка зміна спектру інтересів, спонукань до діяльності та звичного стилю поведінки; 7) поява в характері негативних рис, зокрема брехливості, цинізму, егоїзму; 8) уникання побутових обов’язків; 9) пізні повернення додому; 10) підвищений інтерес до відвідування розважальних закладів, зловживання стимулюючими напоями, паління; 11) намагання будь-якими способами здобути кошти для задоволення невідомих батькам потреб; 12) затримування правоохоронними органами у зв’язку з асоціальною поведінкою; 13) приймання з приводу різноманітних “недуг” якихось ліків, джерело отримання яких невідоме близьким; 14) зміни емоційного та життєвого тонусу: зранку – пригніченість, апатія чи дисфорія, а після повернення додому – ейфорія, жвавість, балакучість.
   Діагностує стан наркоманічного або токсикоманічного сп’яніння лікар-нарколог при визначенні наявності відповідних речовин у крові або сечі. Діагностувати приймання опіатів при другій стадії опіатної наркоманії можна за допомогою викликання штучного абстинентного синдрому після введення налорфіну або налоксону (антагоністів опіатів). В Україні прийнята класифікація узалежнень згідно МКХ – 10 (додаток 1).

© 2003 Phlash & Falcon  
Хостинг от uCoz